OUR DEFENDERS

Роман Гломба

Використовуючи переносний зенітний комплекс, йому вдалося збити шість російських літаків та одну крилату ракету. У свої 19 років серед побратимів він став легендою та отримав прізвисько Запорізький месник.

Роман Гломба — боєць із Прикарпаття та солдат строкової служби запорізького 9-го полку оперативного призначення Нацгвардії України. Він прикривав від повітряного нападу позиції батальйону на Запоріжжі, які були поблизу села Мала Токмачка.

За свої бойові подвиги в липні Роман отримав звання Героя України, а нещодавно Президент нагородив його орденом «Золота Зірка». Завдяки внеску кожного ми скоро зустрічатимемо нашу перемогу! Дякуємо героям!

Using a portable anti-aircraft system, he managed to shoot down six Russian aircraft and one cruise missile. At the age of 19, he became a legend among his unit and was nicknamed the Zaporizhian Avenger.

Roman Glomba is a fighter from Prykarpattia and a conscript soldier of the Zaporizhia 9th operational regiment of the National Guard of Ukraine. He covered the positions of the battalion in Zaporizhia, which were near the village of Mala Tokmachka, from an air attack.

For his combat exploits in July, Roman was awarded the title of Hero of Ukraine, and recently the President awarded him the Order of the Golden Star. Thanks to everyone’s contribution, we will soon celebrate our victory! Thanks to the heroes!

Олександра

«Мені не доводилося приймати рішення йти на війну, я не мала вибору. Я довго вчилася і, як би це цинічно не звучало, чекала на це. Чим швидше почнемо, тим швидше закінчимо».

З таким настроєм Олександра приєднувалася до своїх побратимів на фронті після подій 24 лютого.

Дівчина служить на посаді стрільця, але часто доводиться допомагати і в діловодстві, і в медичній сфері.

Військові побутові умови, за словами Олександри, — це найменше, за що можна переживати. Найбільша складність — це тривога за рідних, смерть друзів, а також усвідомлення злочинів, які рашисти вчиняють щодо просто дітей.

«Ми зобов’язані зробити все для того, щоб наші діти жили під мирним небом, у вільній та незалежній Україні, любили це життя і тільки з історії знали про те, що таке війна».

Наразі військова має трохи часу вдома та чекає на наступну ротацію.
Джерело: ELLE Україна.

“I didn’t have to make a decision to go to war, I didn’t have a choice. I studied for a long time and, as cynical as it may sound, I was waiting for this. The sooner we start, the sooner we finish.”

With this attitude, Oleksandra joined her brothers at the front after the events of February 24.
She primarily serves as a rifleman, but often has to help in both clerical and medical fields.

Military living conditions, according to Oleksandra, are the least to worry about. The greatest difficulty is anxiety for relatives, the death of friends, as well as awareness of the crimes committed by racists against mere children.

“We are obliged to do everything so that our children live under a peaceful sky, in a free and independent Ukraine, love this life and only know from history what war is.”
Currently, this military woman is spending some time at home, and is waiting to join on the next rotation.

Source: ELLE Ukraine.

In Ukraine, U.S. Veterans Step In Where the Military Will Not

Перрі Блекбьорн Молодший, котрий нещодавно повернувся з України, організував поставки минулого місяця, готуючись до своєї наступної поїздки. Демократія зазнала нападу. Поки розгоряється кровожерлива війна, маленькі групи ветеранів Сил Спеціальних Операцій США працюють напряму з армією України, вчать влучної стрільби, маневруванню, наданню першої допомоги та іншим базовим навичкам постійно змінюючи місце розташування тренувальних таборів щоб запобігти атак російських ракет.

“Ми проводимо зовнішню політику США так, як військові не можуть,” сказав інший ветеран Ендрю Мілборн, полковник спецназу морської піхоти в запасі, котрий командує групою ветеранів-добровольців, які проводять навчання та дають поради.
Містер Мілборн контактує з кількома десятками інших ветеранів спецоперацій в Україні, та згодом вони почали називати себе Групою Моцарта. Завдяки контактам, які Містер Мілборн і інші встановили багато років тому з Українськими Силами Спеціальних Операцій, Група Моцарта невдовзі організувала тренувальні табори неподалік від зони бойових дій. Містер Мілборн сказав, що він навчив близько 2500 українських військовослужбовців.

Джерело: The New York Times, автор Дейв Філіпс

Mr. Blackburn instructing during training exercises in Ukraine.

Perry Blackburn Jr., who recently returned from Ukraine, organized supplies last month as he prepared for his next trip to the country. A democracy came under attack. As a bloody conflict churns on, small teams of American Special Operations veterans work directly with the Ukrainian military, teaching marksmanship, maneuvering, combat first aid and other basic skills while constantly shifting locations of training camps to avoid Russian rocket attacks.

“We are executing U.S. foreign policy in a way the military can’t,” said another veteran Andrew Milburn, a retired Marine Corps Special Operations colonel who leads a group of volunteer veterans who provide training and advice.

Mr. Milburn connected with about two dozen other Special Operations veterans in Ukraine, and soon they were calling themselves the Mozart Group. Through contacts Mr. Milburn and others had built years before with Ukrainian Special Operations troops, the Mozart Group soon set up training camps close to the fighting. Mr. Milburn said it had trained about 2,500 Ukrainian troops.

 

The New York Times, By Dave Philipps, Published July 3, 2022

 

Назарій Гринцевич

Назарій Гринцевич — військовий і парамедик із позивним Грінка, був наймолодшим із тих, хто перебував на «Азовсталі» та до останнього тримав оборону. Йому зараз 19 років, і нещодавно він повернувся додому після полону.

«До початку повномасштабного вторгнення він встиг послужити лише 10 місяців, освоїв курси парамедика й отримав орден «За мужність» III ступеня за порятунок поранених», — згадує його мати.

За період важких боїв у Маріуполі Назара контузило, він отримав осколкове поранення в обличчя, перелом ребер. А в умовах «Азовсталі», коли закінчувалися медикаменти, їжа і вода, він продовжував рятувати життя цивільних та військових.

«Він мені казав: мама, я буду військовим, ти просто мужайся. Я себе так налаштувала. В 2014 йому було 10, він вже тоді кричав “Слава Україні!”».

Nazarii Hryntsevich, a soldier and paramedic with the nickname Hrinka, was the youngest of those who were on Azovstal and held the defense until the last moment. He is now 19 years old and recently returned home from captivity.

“Before the start of the full-scale invasion, he managed to serve only 10 months, completed paramedic courses and received the Order of Courage III degree for rescuing the wounded,” recalls his mother.

During the period of heavy fighting in Mariupol, Nazar was concussed, wounded by shrapnel in the face, and several of his ribs were fractured. And in the conditions of Azovstal, when medicine, food and water ran out, he continued to save the lives of civilians and soldiers.

“He told me: Mom, I will be a soldier, you just have to be brave. I set myself up like that. In 2014, he was 10, he was already shouting “Glory to Ukraine!”

Юлія Сідорова

Юлія Сідорова з позивним Куба Лібре рятує наших бійців з 2014 року. З початку війни і до 2019 року медикиня служила у 1-й окремій штурмовій роті, а потім повернулася до цивільного життя.

«Якби не повномасштабне вторгнення, я б точно не повернулася. Тоді парамедиків для Донецької та Луганської областей було вже багато, але якщо ми говоримо про війну в масштабах всієї України, то цих медиків враз стало бракувати».

24 лютого дівчина прийняла рішення повертатися на фронт і стала парамедикинею на Харківському напрямку. Юлія ділиться, що завжди є страх не знайти пораненого після обстрілів, не допомогти, не врятувати. А також є рашисти, які прицільно полюють на медавто.

Перемога у цій війні неможлива без неоціненного внеску наших бойових медиків!

Джерело: Громадське.

Yulia Sidorova, nicknamed “Cuba Libre”, has been rescuing our soldiers since 2014. From the beginning of the war until 2019, this medic served in the 1st separate assault unit, and then returned to civilian life.

“If it wasn’t for the full-scale invasion, I definitely wouldn’t have come back. At that time, there were already many paramedics for the Donetsk and Luhansk regions, but if we are talking about the war on the scale of the whole of Ukraine, then these medics suddenly became scarce.”

On February 24, she decided to return to the front and became a paramedic in the Kharkiv direction. Yulia shares that there is always a fear of not finding a wounded person after shelling, not helping, not saving. And there are also hunters who target rescue cars.

Victory in this war is impossible without the invaluable contribution of our combat medics!

Source: Public media.

Денис Сілинник

Історія Дениса Сілинника — та ситуація, коли на користь армії може піти все, навіть 3D-принтери!
З перших днів війни Денис та його «Тилова бригада» виготовляють перископи для наших бійців. Це оптичні прилади, які дозволяють безпечно виглядати з окопу чи бліндажа. За словами самих військових, у світі перископів вони, як Tesla.

Сьогодні «Тилова бригада» налічує 30 хлопців та 100 3D-принтерів із різних куточків України, які спільними зусиллями відправили на передову 5 тисяч таких перископів. Кожен прилад виготовляється з душею і з дизайном — аналогом українського пікселя.

Спочатку всі перископи друкувалися власним коштом, але завдяки численним репостам про справу хлопців дізналися більше людей.

Щоразу переконуємося в тому, що українцям під силу все, і спільними зусиллями ми переможемо!

Джерело: Укрінформ.

The story of Denys Silynyk shows how anything can benefit the army, even 3D printers!

From the first days of the war, Denys and his “Rear Brigade” have been making periscopes for our soldiers. These are optical devices that allow you to look safely from a trench or dugout. According to the military themselves, their devices are to periscopes what Tesla is to cars.

Today, the “Rear Brigade” has 30 men and 100 3D printers from different parts of Ukraine, who jointly sent 5,000 such periscopes to the front line. Each device is made with soul and design – an analogue of the Ukrainian pixel.

At first, all periscopes were printed at the men’s own expense, but thanks to numerous reposts, more people learned about their situation and are contributing, as well.

Every time, we are convinced that Ukrainians can do anything, and with joint efforts we will win!

Source: Ukrinform.